Вітання учасникам міжнародної наукової конференції «Ad fontes»

Деталі

Дата публікації: Понеділок, 25 жовтня 2021, 13:46

Сьогодні в НаУКМА розпочала свою роботу міжнародна конференція «Ad fontes». Цей престижний науковий форум, який проходить в Могилянці кожні п`ять років, зібрав дослідників з престижних університетів різних країн та континентів.

«Ad fontes» Могилянці привітали учасників та гостей конференції. 

Олександра Гуменна,в.о. президента НаУКМА, к.е.н., доцент

Шановні колеги, дорогі учасники цієї славетної конференції!

Від імені усієї Могилянської спільноти, рада Вас вітати на міжнародній конференції «Ad fontes» з нагоди 405-ї річниці Києво-Могилянської академії. Києво-Могилянська академія - університет, що не лише закладав підмурівки вітчизняної освіти і науки, але й в роки незалежної України продовжує тримати високу інтелектуальну планку, залишаючись одним із передових закладів вищої освіти держави в науці та освіті. Це університет, котрий дуже шанує історію та традиції, проте відкритий до позитивних змін та поступу перетворень.

Епідеміологічна ситуація змусила увесь світ ізолюватися та підлаштувати усі процеси під умови нової реальності , що спричинило також перенесення і нашої конференції з вересня 2020 року в онлайн формат 2021 року. Але нова реальність певним чином і зблизила нас. Нові технології та можливість зустріти однодумців, перебуваючи в будь-якій точці світу, скоротила відстань між нами. Ми раді, що коло однодумців, колег з міжнародної наукової спільноти та з різних наукових студій зустрілися сьогодні та готові ділитися своїми дослідженнями, думками щодо минулого Києво-Могилянської та Київської духовної академій, а також презентувати останні дослідження та відкриття щодо близьких понять як освіта та освіченість, і пов’язаними з ними культурними явищами.

Я бажаю усім учасникам успішної, плідної та просвітницької конференції.

В’ячеслав Брюховецький, почесний президент НаУКМА, доктор філологічних наук

Дорогі колеги!

Щиро вітаю учасників і гостей конференції!

Склад учених, широта й глибина запропонованих для дискусії наукових ідей підтверджують, що гасло, яке злетіло над нашим історичним кампусом у 1991 році, складалося не просто з піднесених слів. Це були завдання і програма: "Час плинний, Києво-Могилянська академія - вічна!". Наш університет, як і Україна та й світ в цілому, сьогодні переживає кризу. Робляться спроби насаджувати бездумні популізм і пристосуванство, за якими виразно проступають особисті й далеко не духовні спонуки їх апологетів.

Академія перейде цей стан, таке вже траплялося в нашій чотирьохсотлітній історії не один раз. Ми свідомі того, що кризи, крім проблем, несуть в собі зерно майбутніх позитивних змін. Я бажаю нам успішно проаналізувати цей виклик, побачити його історичні й сьогоденні корені, визначити шляхи подолання. І далі продовжувати успішний розвиток найдавнішого вищого навчального закладу Східної Європи. І ми це осягнемо!

Успіхів, перемог, морального й інтелектуального вдоволення!

Тетяна Ярошенко, віце-президент з наукової роботи та інформатизації, канд. іст. н., доцент

Міжнародна наукова конференція «Ad fontes» - вже традиційний науковий форум, на який що п’ять років від 1995 збираються дослідники з різних академічних осередків України, Європи та Америки. Києво-Могилянська академія та Київська духовна академія відіграли архіважливу роль у розвитку України, Східної Європи та загалом православної ойкумени. Їхні вихованці долучилися до різноманітних сфер життя як політичні та церковні діячі, інтелектуали та митці. Саме Академія ретранслювала вихованцям європейські політичні, філософські, богословські доктрини, уявлення та ідеї, плекала унікальний шлях розвитку української культури і політичного життя. Вивчення її спадщини важливе не лише з наукової точки зору (адже без феномену Академії годі адекватно зрозуміти українську історію упродовж трьох століть). Дослідження спадщини вигідно резонує у сучасних політичних умовах, адже чудово ілюструє кількастолітню тяглість «європейського вибору» українців, відкритість до різних культур, спростовує сучасні російські імперські міти про виключну роль Петербурга чи Москви у розвитку України.

Нині проблематика, що стосується спадщини КМА, вивчається окремими дослідниками на різних континентах. Наша чергова конференція – впевнена – стане тим майданчиком, де презентують та дискутують найновіші наукові відкриття і плекають нове знання. Щира подяка всім членам Оргкомітету, які готували цю конференцію, а також нашим партнерам - Фонду Дарії та Михайла Ковальських (Канада) (за сприяння Канадської Фундації Українських Студій та Міжнародного благодійного фонду відродження Києво-Могилянської Академії).

Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор, одна з тих, хто стояв біля витоків конференції «Ad fontes»

Шановні колеґи!

Дорогі друзі!

Зізнаюся, мені ще не дуже звично поставати перед вами не в якості учасника, а в ролі вітальника, але на те немає ради. І в другому зізнаюся: не без заздрости вкотре переглядаю програму конференції та радію розлогості її обхвату – і тематичного, і хронологічного, і географічного. Ще раз переконуюсь: Могилянські Атени впевнено утвердили себе в дослідницькій свідомості як самодостатня наукова проблема. З ваших пропозицій бачу, що спадщина Академії стала невичерпним джерелом рефлексій над цілою низкою проблем. Ось ті, що видалися мені найпомітнішими: над філософським підґрунтям могилянських курсів, над тонкощами проповідницької майстерності, над київським богослів’ям і релігійною поезією, над могилянським «енциклопедизмом» та могилянською етикою і символікою, над обрядовими практиками та історією читання й інтерпретацій. Радію, що нас, кого приваблює «київська вченість», зібралося так багато і так звідусіль: з Києва, Львова, Харкова, Чернігова, Житомира й Полтави, а також здалеку – з Едмонтона й Верони, з Милана й Кракова, з Белграда, Москви й Нотингема.

Мої життєві й наукові дороги так склалися, що я хоч-не-хоч мусила зредукувати свої апетити до «хатнього вжитку» - до роботи вдома при комп’ютері, без бібліотек та архівів. На щастя, знайшовся ідеальний матеріал для такої роботи – «вічний» текст Тита Лівія, що його українською досі ще не перекладали. Другим щастям стало те, що я, о диво!, не забула свого студентського вишколу з латини. Отож я живу тепер у стародавньому Римі, за два тисячоліття до процвітання наших Атен. Але для могилянських спудеїв та професорів латина була «другою рідною», і це дає мені сміливість зарахувати й себе до носіів «київської вчености», а відтак – вітати вас усіх, шановні колеги, з нашим спільним святом – спомином про Могилянку!

Бажаю вдалих доповідей та гарячих дискусій!