Граб'янка Григорій Іванович
- полковник Гадяцького полку, козацький літописець
Граб'янка Григорій Іванович (поч. 1670-х рр., м. н. невід. - 1738, м. см. невід.) - полковник Гадяцького полку, козацький літописець. Ймовірно, родич наказного полковника Переяславського полку (1648) Граб'янки (Кологривенка). Закінчив КМА в 1-й пол. 1680-х рр. 1686 - 1701 - рядовий козак Гадяцького полку, 1702 - 17 - гадяцький сотник, полковник, осавул, 1717 - 23 - полковий суддя. У 1726 - 30 - полковий обозний, 30.05.1730-38 - полковник Гадяцького полку. Будучи полковим суддею, Г. публічно протистояв протегованому імператором Петром І тодішньому галицькому полковнику Михайлу Милорадовичу, який утискував козаків, визискував селян, міщан, чинив неправедний суд, займався хабарництвом, здирствами, прямими грабунками, двічі робив замахи на життя Г. У складі козацьких військ Г. брав участь у походах: Кримських (1687-89), Азовських (1695-96), Кизи-Керменському і Німанському (1697), у Північній війні 1700-21; командував Галицьким полком у Російсько-турецікій війні 1735-39, де 1738 загинув у бою при Гайман-Долині (тепер с. Балки Запорізької обл.)
Г. належав до тієї патріотичної козацької старшини, яка наполягала на збереженні автономії України і відновленні гетьманства, ліквідації Малоросійської колегії. У складі старшин, делегацій кілька разів їздив до Санкт-Петербурга. 1723 депутацію на чолі з П. Полуботком за наказом імператора Петра І було заарештовано. Г. разом з іншими її членами ув'язнили в Петропавлівській фортеці. Після смерті Петра І їх звільнили (8.02.1728), Г. повернувся додому.
Г. - автор історичного твору, якому дав назву "Дійствія презільної і от начала поляков крвавшей небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана запорожского, з поляки за найяснійших королей полских Владислава, потом і Казимира, в року 1648 отправоватися начатой й за літ десять по смерті Хмельницкого не сконченной, з розних літописцов й из діаріуша на той войні писанного, в граді їздячу, трудом Григорія Грабянки собранная и самобитних старожилов свідетельстві утвержденная року 1710". Книга Г. складається з передмови "Обьявление к читателю, кояк ради вины сія історія начатся писати" й шести вступних розділів: коротка характеристика козацтва, його побуту, військової діяльності, козацько-селянських повстань 1630-х рр., відомості про Б. Хмельницького, його діяльність до 1648 р. Друга - центральна частина твору - має 16 розділів, присвячена найбільшим битвам Національно-визвольної війни українського народу у 1648-58 і розповідає про 2 останні роки життя Б. Хмельницького. Третя частина - з 15 розділів - висвітлює піввіковий період в історії України після смерті Б. Хмельницького (до 1709). У книгу включені віршовані тексти: "Похвала віршами Богдану Хмельницькому от народа малоросійського", "Вірші на герб малоросійський", вірші, в яких оспівуються перемоги під Корсунем і Зборовом; а також таблиці та реєстри українських гетьманів, козацьких полковників, українських великих міст. Г. возвеличує Б. Хмельницького, який є для нього ідеалом державного мужа, політичного вождя, полководця та еталоном видатних людських якостей. Автор "Дійствія презільної брані..." намагався розкрити роль козацтва у визвольній боротьбі українського народу, визначити місце України у всесвітній історії, доводив велике значення історії науки в житті суспільства і особливо знання рідної історії. Історичними джерелами для Г. були два укр. твори: літопис Самовидця і "Синопсис", та два польських: поема Самійла Твардовського "Громадянська війна" і латиномовна праця Веспасіана Коховського "Польські аннали". На сторінках своєї праці Г. говорить, що він використав "діаріуш наших воинов, в обозі писаного", а також робить посилання й окремі вказівки ще на польських хроністів Мартіна Кромера, Мартіна та Иохіма Бєльських, Мацея Стрийковського, Александра Гваньїні, німецьких істориків Иоганна Гібнера і Самуїла Пуффендорфа. Г. називає також і усні джерела: "Повіствованія очевистих тамо свідетелей, еще в живих обрітанещихся", які доповнювалися його особистими враженнями і життєвим досвідом. "Дійствія презільної брані..." написані тодішньою українською книжною мовою з елементами живої народної мови, з вкрапленням польських, чеських, латинських та німецьких слів. Стилю Літопису притаманні образність, емоційність, захоплююча форма розповіді. Твір Г. є своєрідною предтечею наук, монографії і водночас кваліфікується істориками літератури як історичний роман, бароковий за стилістикою, естетикою і світоглядом. Оригінал твору Г. не зберігся, але існують списки з нього в рукописних книгах XVIII ст, (автором статті знайдено понад 50 списків). У рукописній книзі 1763 священик Київського Флорівського монастиря М. Плиска не тільки переписав твір Г., а й переклав на вірші частину його тексту.
За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."